Феофанія

В неділю змоталися на автодром, а потім в Феофанію. Оскільки в жовтні у Київ повернулося літо, вийшла чудова сонячна прогулянка.

Це я і мої нові heelys:

Розбила лікоть, куплю захист :).

Музей авіації

28 вересня з'їздили в Жуляни на Фестиваль малої авіації. Вибралися пізнувато, тому фото мало. Малому сподобалось :).

Мій Луцьк

Зберу тут жменьку вражень від мого рідного міста.

Сьогодні вперше за багато часу мала змогу погуляти Старим Містом. Данило тихенько спав, візочок торохтів по бруківці, а я лишилася наодинці з Луцьком, який я пам'ятаю. Таке дивне відчуття, колись років 15 (15?!!!) тому я годинами ходила цими вулицями. У цілому Луцьку я люблю тільки Старе Місто, його мури і бруківку, костел і кірху, Лесин ясен, замок, монастир, старенькі одноповерхові будиночки (часто навіть зі склопакетами, але з облупленою штукатуркою) і якийсь невловимий запах містичної втаємниченості. Якщо на світі існує щастя без причини, то сьогодні я торкнулася його самого краєчку.

Зайшла у "Корону Вітовта". Просто з цікавості. З дитинства був стереотип, що це щось неймовірно круте і дороге. Біля чорного входу там застала таку картину:

В Луцьку взагалі багато котів, в нашому районі (в Софіївській Борщагівці) їх практично немає, і Дася їх якось ігнорує, хоча помічає кожну собаку.

Там на подвір'ї ось така краса:

Виявилося, що апельсиновий фреш у "Короні Вітовта" коштує дешевше, ніж біля метро Арсенальна в одноразову склянку, половину якої займає лід.

Ще сфотографувала замок. Не збиралася, чесно. Фотографій замку Любарта в інтернеті вагон, і моя не несе аж ніякої художньої цінності. Просто побачила прапор, і зачепило:

По місту багато національної символіки, скрізь прапори, стрічки, жовто-блакитні мости. Тільки на прапорах часто чорна траурна стрічка.

Ще зайшла на подвір'я Замкового монастиря:

Особливе місце. Шкода, що не змогла перейти у парк через двері у мурі, бо візочок тяжко тягти по сходах. Колись я дуже любила ходити туди. Згадався ангел, якого я колись намалювала крейдою на зовнішній стороні муру.

До речі, про церкви. Навколо ментовської каплички за Прокуратурою (забула назву, уточню, але точно МП) на ліхтарях жовто-блакитні стрічки, на службі діти у вишиванках, на службі гундяєва не згадують (обходяться обтічними формулюваннями про блаженнєйших і щось таке). Натомість у Храмі Всіх Святих (зі слів мами) забабахали на всю стіну гундяєвський портрет. Буеее.

Ходити по старому місту - це ніби виривати якісь фрагменти думок, мрій, подій з минулого. Хвилююче і трохи містично.

А ще ми знайшли колонку. Сто років таких не бачила. І вона працює :)

Додам ще кілька вчорашніх фото. Оскільки я не маю на меті описати Луцьк для когось, хто хоче скласти про нього враження, то дозволю собі зафіксувати лише зміни, які впали мені в око. На Лесі Українки з'явився такий симпатичний плетений скверик:

Ще сподобалася клумбочка біля крамнички:

Оскільки блог особистий, година пізня, а враження хочеться зафіксувати, то буде тут усе на кучу. Сьогодні мала змогу спостерігати природну версію тесту на людяність. Останнім часом усі вважають, що українці такі всі хороші і правильні, що людину в біді не залишать і т.д. Я сьогодні дуже розчарувалася у лучанах. Йшла я пішки з ДПЗ в центр і побачила, що попереду впала людина. Кілька перехожих просто пройшли, ніби не помітили. Коли я підійшла, роздивилася, що це дідусь, очевидно, після інсульту, він намагався встати, але у нього не виходило. Довелося йому допомогти піднятися, і він, спираючись на мене, дошкандибав до лавочки у своєму дворі, добре, що було поруч. Якщо чесно, то я сподівалася, що хтось із перехожих допоможе, було помітно, що дідусеві потрібна допомога, а мені з дитиною, що спить у візочку, допомогти йому було непросто. Однією рукою котити візочок по рештках асфальту та іще радість. Пройшли повз не менше десяти людей, усім було байдуже.

Update. Мені повернули віру в людей. Протягом наступних двох днів мені дуже допомагали з дитячим візочком. Чоловіки допомагали і занести Даську в маршрутку, і винести. Коли мені треба було виходити, а якісь бабіщі заставили своїми торбами півмаршрутки, чоловік, якому взагалі виходити не треба було, порозсовував усі сумки і виніс візочок, хоча я й не просила.

Треба закінчити чимось хорошим. Головне хороше у мене зараз - це Данило. Залишу тут фото з парку:

Чудово вчора погуляли з малими, відсвяткували Христинкин День народження. Завтра може викладу трохи фото з малечею.

Грузія. Мова

Мої спостереження стосуватимуться невеличкого курорту Урекі. Тут відпочивають переважно грузини, вірмени і азербайджанці, меншою мірою росіяни. Українці - екзотика :).

Мовою міжнародного спілкування є російська. Хоча, як не дивно, більш-менш добре російською володіє невелика частина людей. Це стосується навіть офіціантів і таксистів. Іноді порозумітися було досить важко. Хоча меню російською є.

Російською тут розмовляють зі східним акцентом. У нас кілька разів питали, чи ми з Москви, незважаючи на нашу явно немосковську вимову і футболки з тризубом (на мені) і з написом 'People support Ukrainian armed forces' (на Ромі).

Ілюстрація рівня знання російської:

 
Цікавий атракціон "злови автобус":

В ресторані готелю "Еліта" часто по телевізору можна було побачити російські канали. Новин, на щастя, я не зустрічала. Розважальні програми якісь і музика.

Склалося враження, що в Батумі з російською все значно краще.

Дорожні вказівники дублюються англійською. Російською - ні. Хоча англійську мову довелося чути в Грузії тільки в аеропорту.

О, згадалося ще. В Батумі зайшли в ресторан "Україна" (фото поганої якості, кращого немає):

Жодного слова українською не помітила :(. Навіть по телевізору крутили російську попсу.

Грузія. Урекі. Море

Урекі - це таке собі село вздовж моря. Складається з пляжу, ринку, готелів і будинків. І все.

Що таке ринок, видно з автобуса:

З двох сторін дороги стоять розкладки, крамнички, аптеки, кафе, таксі. Тротуарів майже ніде немає. Речі на лотках припадають пилюкою, ніхто не париться.

Ще фото ринку:

Ринок плавно перетікає в парк розваг. Всередину ми не заходили, візуально нічого цікавого: батути, кілька дитячих атракціонів, пилюка і галас. От сфотографувала машинки, бо впав в око український прапор (навіть два, нормальний і перевернутий):

Парк розваг працює допізна, після півночі там було ще повно дорослих і дітлахів.

В Урекі є набережна, не на всю довжину пляжу. Крім лавок і ліхтарів ми там нічого не знайшли, може зайшли не надто далеко. А, ще там була палатка, де пропонували масаж. Масаж взагалі пропонували багато де.

Отже, в Урекі немає нічого цікавого. Крім моря. Море!

Море там надзвичайно тепле. Коли заходиш, абсолютно не відчуваєш дискомфорту. Ввечері навіть тепліше, ніж вдень.

Спуск у воду дуже пологий, щоб зайти глибше, треба добряче пройтися. Саме те, що треба дитині.

Щоправда, море в Урекі не має такого запаху, як, наприклад, в Криму. Тобто воно пахне водоростями, але якось не так. І чистим море назвати складно. Плаває якийсь пенопласт, зустрічаються всякі пляшечки-пакетики, на берегу недопалки. Тобто не в таких масштабах, як я бачила в Криму, але це є. Прибирати пляж ніхто не поспішає. Та й нормою є кинути сміття собі під ноги.

Тепер про хороше. Пісок. В Урекі унікальний магнетитовий пісок. Якщо вірити всьому, що про нього кажуть, то лікує він ледь не від усіх хвороб. Пісок має темний колір:

Чудово ліпиться:

І пристає до тіла і одягу :) :

Пісок потрапляє всюди. Частково цим пояснюються криві фотографії, бо не хотілося вимазати телефон :).

В самий пік сезону людей на пляжі ніколи не було занадто багато. Завжди можна було комфортно розміститися біля води чи, навпаки, подалі, як душа забажає.

У перший день Ромка взяв малого на руки і поніс в море. Даська злякався. Спокійно заходити в море став десь день на третій. А коли розпробував, то став плавати з кругом:

Щоправда, трохи боявся хвиль, тому часто шукав захисту у мами чи татка:

Ще трохи фото маленького дитячого (і не тільки) щастя:

Грузія. Гроші

В Грузії ходять ларі, дрібні гроші - тетрі. Цікаво, що все, що менше 5 ларі - це монети. При тому, що ларі приблизно у 7 разів дорожчий за гривню. Досить незвично :). До речі, місцеві кажуть "пять лар", а не "пять лари".

Рома тут сфотографував:

А п'ятірка окремо, бо тоді не було:

За долар давали 1,68 - 1,73 ларі. Іноді за домовленістю в крамницях брали долари.

Цікаво, що в неділю в Урекі обмінники не працювали. А в ніч з неділі на понеділок почали.

Грузія. Відеосюрприз від G+

Оце чудо Google+ склепав сам з мого альбому. Є ще цікавіше відео з Ромкиного G+, викладу пізніше.

Грузія. Транспорт

Тут буде невеличка фотопідбірочка засобів пересування з місцевим колоритом.

А це ми їхали на такому транспорті до траси, щоб пересісти на автобус до Батумі:

 

 

 

 

Виявилося, що під час дощу з боків на вікна опускають клейонки. Фото, на жаль, немає.

А це такий транспорт в Батумі:

Поліція виглядає дуже солідно і їздить на різноманітних машинах з мигалками. Але в Батумі бачили копів на якомусь возику для гольфу:

 

...і навіть на сігвеї (поліцейський махає, щоб я не фотографувала, але я не втрималась):

Одностороння дорога:

В Грузії дуже багато хороших машин, всякого хламу практично немає. Дуже дешеве розмитнення. Всякі "Лади" зустрічаються тільки з російськими номерами.

Це спеціально для Роми:

Ще в Батумі класно кататися на велосипеді, треба буде колись спробувати:

В Батумі є ще канатна дорога, куди ми, на жаль, не потрапили за браком часу.

Завалялася ще фотографія електрички. Це ми так, мимо пробігали:

На закуску стоянка готелю: